Леонід Кравчук: «1953 року я вступив до Київського національного університету. Приїхав на навчання, зібралася група студентів-першокурсників, і раптом вони кажуть, що не бачили ніколи моря. Ми сіли на потяг та поїхали до Одеси подивитися на море. Приїхали до моря, а там самі медузи. Люди нам підказали, що треба їхати до Криму. Я поїхав до Криму. І я такої бідноти, як тоді у Криму, у своєму житті не бачив, хоча я не з багатих країв. Не було нічого в крамницях, люди ходили з напухлими обличчями, тому що їх заїдали москіти. Це було перед початком передачі Криму Україні. Потім Микита Хрущов на початку 1954 року потягом поїхав до Криму, взявши свого зятя Аджубея, який був редактором газети. І Аджубей описує тодішню ситуацію. Його вийшли зустрічати люди і кажуть: «Забирайте нас звідси, це не наша земля, ми не вміємо тут жити і працювати». А вони були з Курська, з Орловська тощо. Хрущов, не зупиняючись, повертається до Києва, заходить до першого секретаря ЦК Кириченка і каже, що ви маєте взяти Крим. Той каже, що ми не можемо, в нас немає підстав. Хрущов майже силою везе першого секретаря в Москву на політбюро, яке приймає рішення про передачу Криму Україні. То я хочу поставити питання всім, хто цього не знає – це був подарунок? Та за ці роки Україна вклала в Крим понад 100 мільярдів доларів, провела воду, зробила реконструкцію багатьох підприємств і організацій»

.
http://qha.com.ua/ru/intervyu/nam-treba-posiliti-rol-krimskih-tatar-u-krimu-kravchuk/186413/