Брехня перша. Росіяни викупили з кріпацтва

Почнемо з того, що ініціатором викупу був українець Іван Сошенко. Карл Брюллов, який намалював портрет Жуковського – насправді Карло Брюлл, а добавку –ов дав росіянський цар. Сам Брюллов – син француза і німкені. Портрет Жуковського ніхто не купив і сам автор його домальовував ще 14 років! Царська родина не купила портрет, а якісь коштовності і про збір таким чином грошей на викуп художника Шевченка вони поняття зеленого не мали.
Грошей за лотерею зібрали мало, тому продовжили трусити кишені знайомі – Венеціанов, що був сином купця – грека з Ніжина та українки, Жуковський – син туркені і росіянина, Баранова – уроджена Адленберг, німкеня. Та українці – Іван Сошенко, Аполлон Мокрицький, Євген Гребінка, Михайло Вільєгорський, Василь Григорович. Ну, і де ви тут бачите росіян?!

Брехня друга. Шевченко був п’яницею

На стіні пивнушки на Москві Тарас написав: «Вип’єш першу – стрепенешся, Вип’єш другу – схаменешся, Вип’єш третю – в очах сяє, Думка думку доганяє». Любив Тарас Григорович випити, але, як він сам казав, «за свої п’ю, а не кров людськую”. На відміну від, скажімо, Алєксандра Пушкіна, який володів кріпосними у Михайловському…
Тарас Шевченко входив у парубоцьке «товариство мочемордія» — так себе назвали товариші, що любили гульнути. Але ніхто з сучасників не описував Шевченка п’яницею, ніхто не бачив його, щоб валявся нетверезим…

Брехня третя. Шевченко – революціонер- демократ, друг російських

Він дійсно революціонер, але зовсім не в радянському сенсі. Революціонер, бо зламав канони тодішньої літератури – інакше ми б сиділи у сльозливих Квітчиних та у смішних Котляревського переспівах «Енеїди». Революціонер, бо створив образ вільної України, через що й став батьком для всіх українських патріотів. Так, він кликав «громадою обух сталить», але аж ніяк не в інтересах Московії, а таки незалежної України.
Що ж до «дружби» з російськими діячами – дуже показовий момент, коли слов’янофіл Іван Аксаков запросив Шевченка до спільного випуску журналу «Парус», бо ми, мовляв, народи – брати. Шевченко відповів геніально: «А вже ж ми великі родичі, бо як наш батько горів – то ваш батько руки грів!».
А слухаючи російські народні пісні у виконанні Піунової в Нижньому Новгороді, відмічає у щоденнику, що в «московського чоловіка – жидівська основа: він без віна (приданого – В.Ч) і покохати не може». Коли ж відомий російський письменник – автор романів про старообрядців Мєльніков – Печерський говорив про історію України – Малоросії в компанії росіян, Шевченко хмурився, а тоді й каже: «Наср… ти вже три короби брехні, с… й четвертий». Знав як з москалями говорити, щоб дохідливо!

Брехня четверта. Шевченко – атеїст

Навіть у засланні його постійною книгою було Євангеліє. А його «полеміка» з Богом («за що ж розіп’явся, Христе, Сину Божий?») схожа на нарікання селянина на Бога, коли, скажімо, негода, а треба збирати сіно…
Інша річ, що він не терпів офіціозне російське православ’я, як ось у «Щоденнику» описує своє враження в храмі російської церкви, називаючи її «капищем поганським», ікони в якому нагадують багаторукого Шиву…
Або чим не актуальні сьогодні слова про російську церкву: «Храми, каплиці, ікони,
І ставники, і мири дим,
І перед образом Твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!»…

Брехня п’ята. Шевченко – дід у кожусі

Шевченко є автором 17 автопортретів, але комуністи використовували тільки один – зображення у кожусі і шапці. Мовляв, ось такий старий дід, малорос… Насправді, той «прикид» — на той час останній писк петербурзької моди: тоді в столиці імперії любили вдягатися «під малороса». Тим паче, що російського національного одягу, особливо чоловічого, не було тоді і нема й тепер. Знаменита, скажімо, толстовка – від Толстого, який знаєте ж приблизно коли жив… До речі, на фото Тараса в компанії приятелів ботинки його блищать! І знамениті петербурзькі салони мали за честь приймати у себе Тараса Шевченка!
Зрештою, Тарас Шевченко був першим у Російській імперії академіком гравюри, видатним художником, любив жінок і взагалі хороше товариство («з ким би сісти, хліба з’їсти?”). Тому й правий був Іван Драч, закликаючи скинути з нього «отого дурного кожуха» та відкрити у ньому відчайдуха- зуха.