barmalini:
24.06.2017 в 15:23
Розкажу трохи свою історію і як моє сприйняття кримчан мінялося. До війни я частенько їздив до Криму і кримчани мені завжди здавалися якимось недоробленими. Їм нічого не треба, їм все добре як є, інтерес був тільки один — заробити на туристові копійку і жити щасливо між морем, телевізором і пляшкою вина. Загальна апатія, от яке я слово би використав. Активно за Україну там практично нікого не було, за дуже неліченими винятками. За рашку народу було більше, але в основному в ментальній площині. Вони всі дуже любили дивитися телевізор і пиздякати як в рашці все добре а в україні все так собі.

Повторюся, то все проходило виключно на рівні обміну думками. В такому стані вони могли перебувати століттями, нічого не роблячи. Ну що тут можна сказати, люди як люди, вміру тупі, вміру ліниві, якщо прийняти їх пасивну любов до рашки за переконання, то можна сказати що вони мали навіть якісь переконання. Але ніякого складу злочину в цьому не було, тому й претензії ніякої тут висунути не можна.

Але був ще один чинник, про який ніхто не говорить на серйозному державному рівні, хоча він і став вирішальним. В Криму була створена певна критична маса прорашенських організацій, що готували провокаторів. Фінансувалися вони з рашки, матеріали для підготовки і інструкторів отримували звідти ж. Діяльність та проводилася завжди, з самого моменту розпаду совка і ні на мить не припинялася.
І що ми маємо в чистому балансі? — З одного боку тупе населення неспроможне думати взагалі ні про що (клімат напевно їх розморив), але завжди раде до халяви. З іншого боку дуже активна мережа провокаторів, що тисячами голосів повторюють кремлівські побрехеньки на кожному кроці. І все це при повній відсутності будь якого спротиву чи то зі сторони СБУ, міліції, культурних українських осередків, міністерства культури, туризму чи оствіти. Повністю затхле болото, де квакали тільки кремлівські жаби.

Зрозуміло, що по команді з москви прохуйлівські організації вийшли зі своїми прапорами на вулиці, а крім них вийшли і завезені бандитські угрупування у вигляді кізяків та тітушок, і традиційно сцикливі маси кримчан були поставлені перед вибором — або виходь за хуйла, або сиди вдома.
Акції в підтримку України теж відбувалися, але вони були мізерними з двох причин — початково активістів було зовсім мало, а людей з маси відлякали тітушками, не давши їм шансу прокинутися.
От тут Криму і настав кінець.

Зараз маятник пішов в протилежний бік, люди вже рашку не хочуть. Але, що гірше, ніякого пробудження української самосвідомості в помітних масштабах я не бачу. Це погано. Я бачу лише зростання антиросійських настроїв. Але не бачу проукраїнських і тій самій мірі.
Ситуація дуже цікава, народ ще не за Україну але вже проти хуйлостану.
Хоча обидва ці процеси мали б відбуватися паралельно. Не відбуваються, на жаль.
В цьому знову ж таки провина України як держави, повна відсутність державної пропаганди, повна пасивність СБУ, культурних організації, профільних міністерств і всіх інших осіб, чиєю прямою відповідальністю є пробудження української самосвідомості в тих долею обділених людей.

І тут я знову бачу зародок нового конфлікту. Ну добре, Крим ми так чи інак повернемо, з тим все зрозуміло. Але чи повернемо ми кримчан? Чи створили ми умови для них, щоб вони могли стати цивілізованими людьми в першу чергу, і носіями українсько-європейської самоідентичності? Щось я не впевнений. Як би так не вийшло, що до України знову повернеться земля населена невідомо ким.
Це дуже серйозна проблема і простого вирішення вона не має. І тим більше важливий внесок що ми самі можемо зробити, так, знову ми самі, своїми руками.

Волонтери врятували Україну, волонтери мусять врятувати і Крим.
І важка щоденна робота, що її робить КБ є неоціненно важливою, бо завдяки йому, завдяки кільком десяткам інших блогерів що пишуть про Крим і про Україну, ми створюємо зв’язки між частинами насильно розділеної землі.

Наголошу, землю вони розділили, але зв’язків між людьми ніколи особливо й не було.
Тому мусимо починати з чистого аркуша, щоб ніколи знову.
Дякую всім хто дочитав до кінця. І дякую КБ особисто, бо це через твої щоденники кримчани в моїх очах перестали бути гомогенним байдужим до всього болотом, що заслуговує будь якої гіркої долі, а стали людьми котрим варто допомагати.
Добре що ми тут зібралися, добре що нас щодня стає більше. Перемогти ми можемо лише разом, і перемога над ворогом буде лише початком роботи. Бо нам не ринок для української ковбаси потрібен, а два мільйони співвітчизників, котрі точно знають хто вони такі, чого вони в житті хочуть і що вони готові за те покласти.
Слава Україні.






Related posts: