Сергій Громенко, канд. іст. наук

За відомим міфом слони, відчуваючи наближення смерті, рушають на пустельний берег водойми, де без зайвого шуму відходять у кращий світ. Пізніше їхні побратими накривають туші гілками і закидають брудом, а потім повертаються до звичних пасовиськ. Імперії, зрозуміло, не слони – живуть довше, кровожерні, в стада не збиваються, – але, вивчаючи кримську історію, мимоволі задумуєшся, що на цей півострів імперії приходять лише з однією метою – зустріти свою смерть.

Не «розтікатися мислію по древу…»

Спершу пара слів для тих, у кого не буде часу прочитати всю статтю цілком – такий собі висновок, винесений уперед. Отже, Крим – це не тільки Західна Євразія в мініатюрі з безкрайніми степами, високими горами, субтропічним узбережжям і навіть власним здоровенним болотом. Крим – це ще й колосальна геополітична пастка, до якої потрапило кілька великих імперій і купа дрібніших народів. Справа навіть не в тому, що півострів – ідеальний торговельний майданчик, від якого нелегко відмовитися. А в тому, що у Крим, дійсно, важко увійти, але при цьому практично неможливо з нього вийти. Якщо не брати до уваги нестабільні переправи на Чонгарі й Арабатській стрілці, півострів із материком з’єднує тільки вузький і дуже зручний в обороні Перекопський перешийок.

Аж до XVIII століття штурм Перекопу був рулеткою, у якій на кожну вдалу спробу припадало 2–3 провальні, та й потім пройти цей район малою кров’ю не вдавалося нікому. Проте якщо вже вороги потрапили всередину – у захисників не залишалося ані найменшої можливості організовано відійти через повну відсутність шляхів для такого відходу. Якщо не хочеш здаватися, то або героїчно гинеш під час оборони міст чи гірських перевалів, або спішно евакуюєшся морем – третього не дано. Воістину унікальна форма самого півострова вкупі з вигідним його розташуванням перетворили Крим на масштабну кунсткамеру, наповнену реліктами, артефактами та надгробками безлічі народів і культур кількох останніх тисячоліть. Бажаєте подробиць – читайте все до кінця.

«Да, скифы мы…»

У середині VII століття до н.е. скіфи надійно закріпилися в Передній Азії, раз по раз завдаючи поразок непереможним до того ассирійцям. У 512 році до н.е. легендарний уже за життя перський цар Дарій Великий під час походу у Причорномор’я зазнав від скіфів принизливого афронту, навіть жодного разу не вступивши з ними в бій. У 331 році до н.е. Зопіріон, полководець іще більш легендарного Олександра Македонського, загинув разом з армією під час облоги підвладної скіфам Ольвії.

Але вже в середині ІІІ століття до н.е. Велика Скіфія руйнується під тиском екологічних лих і сарматів, уцілілі скіфи осідають на Дунаї, де їм вдається протриматися лише до 70 року до н.е., та в Криму. Саме тут, на півострові, нащадки великих воїнів зберігають своє ім’я аж до навали готів і аланів близько 230 року вже н.е. Їхня прощальна пам’ятка – руїни столиці Неаполя Скіфського – все ще височіє на скелях над сучасним Сімферополем.

«Там закололся Митридат…»

У списку найбільших і найзавзятіших ворогів Вічного міста Мітрідат VI Євпатор посідає заслужене друге місце, поступаючись лише Ганнібалу «Ворогові біля воріт» Барці). За своє довге багатостраждальне життя цей елліністичний деспот, уражений відразу після народження блискавкою, вивчив 22 мови, професійно керував колісницею, убив безліч дружин і дітей, а також привчив себе до всіх відомих у світі отрут. Але загальну славу йому принесли не хитромудрі інтриги, багатющі колекції чи особисті якості, а важка і тривала боротьба з Римом. Тричі між 89 і 63 роками до н.е. цей титан бився з найбільшою армією давнини, завдав римлянам безліч поразок, підірвав їхнє панування в Малій Азії, влаштував знаковий геноцид – «Ефеську вечірню», жертвами якої стало від 80 до 150 тисяч італіків по всьому Середземномор’ю. Мітрідат навіть майже відібрав у Республіки всю Грецію, на боротьбу з ним Рим скерував своїх найкращих полководців того часу – Суллу та Помпея.






Related posts: